Біографія Крішнамурті

Мабуть протиріччям є те, що існують біографії Крішнамурті, хоча він наполягав, що він “взагалі не важливий”. Зважаючи на це та на рясність інформації про Крішнамурті, яка вже доступна онлайн, тут ми наводимо лише короткий огляд аспектів його життя. (Будь ласка дивіться розділ “Знайомство з Крішнамурті”, щоб отримати короткий огляд його вчення.)

З початку 1930-х до його смерті в середині 80-х Крішнамурті подорожував світом, проводячи бесіди з великими аудиторіями. До 1980-го року, коли зустрічі почали проводитись у форматі запитань та відповідей, він також долучався до публічних дискусій з цими ж аудиторіями. Спираючись не на знання, а на свої власні прозріння щодо природи людського ума та своє бачення священного, він завжди передавав відчуття свіжості, хоча суть його вчень залишалась незмінною впродовж десятиліть. Він ніколи не використовував нотатки й не готував промов, завжди знаходячи нові стежки та кути для дослідження та взаємодії. На додачу до цих визначних публічних бесід, Крішнамурті зустрічався з окремими людьми та малими групами, які були зацікавлені в дослідженні через діалог, серед них були вчителі та студенти, науковці, психологи та релігійні особи. Він також брав участь у багатьох телевізійних та радіо-інтерв’ю.

Казали, що Крішнамурті був захищеним від щоденних проблем, з якими зустрічається людство, втім, він гостро усвідомлював світові справи та проблеми, які зачіпають всіх нас. Він безсумнівно довідався про деякі досвіди в свої ранні роки життя, серед них туга за домом та самотність, коли він вперше приїхав до Англії; розчарування через те, що він не здав екзамени для вступу в університет, нещастя, яке спричиняють заздрощі інших людей, втрата віри, розчарування, пригнічення через відкрите поклоніння та через сміх над ним, негативний розголос, пекучий фізичний біль, сильна тривога через здоров’я його брата Нітьї, й врешті, він пережив спустошуюче горе через смерть Нітьї. Але, як сформулювала його біограф Марі Лютьєнс, йому не потрібно було повторювати жодного досвіду, щоб він засвоїв його урок у повній мірі. Події, які могли б накласти на когось відбиток на все життя, схоже, не торкнулися Крішнамурті так само, або ж стали джерелом глибокого співчуття, яке він відчував до людства. Невдовзі після смерті його брата він сказав:

Нова сила, народжена стражданням, пульсує у венах, нове відчуття та розуміння народилось з минулого страждання. Тепер я знаю з більшою певністю, ніж будь-коли раніше, що в житті є реальна

краса, справжнє щастя, яке не може бути затьмареним нічим фізичним, і велика любов — постійна, нетлінна та непереможна.

Смерть Нітьї також посприяла втраті віри Крішнамурті в Теософське товариство, яке перевезло його до Європи в ранньому віці. Від нього очікували, що він стане “Світовим вчителем”, частиною лінії, в яку Товариство вірило. Протягом 1920-х років Крішнамурті дедалі більше розчаровувався в підході, що передбачає пошук допомоги чи порятунку в інших, а також у важливості церемоній та ієрархій, встановлених теософами. Коли він набув впевненості в своїх бесідах, то побачив, що люди використовують його як милицю, що стало огидним для нього на все життя. В 1928 році він сказав: “В мене немає учнів. В поклонінні особистості немає розуміння. Всі церемонії не важливі для духовного зростання.” В наступному році він розпустив “Орден Зірки”, організацію, яку було засновано для пришестя “Світового Вчителя”. В своїй прощальній бесіді він сказав:

Істина — це земля без шляху, і ви не можете підступитись до неї якимось шляхом ніяк, ані через релігію, ані через секту…Істину не можна спустити з гори, радше людина має прикласти зусиль аби піднятись до неї…Я прагну звільнити людину від всіх кліток, від всіх страхів, і не шукати ні релігії, ні нові секти, ані висувати нові теорії та створювати нові філософії…Я думав про це впродовж двох років повільно, обережно та терпляче, і тепер я вирішив розпустити орден. Ви можете сформувати інші організації й очікувати на когось іншого. Разом з тим, я не зацікавлений ані в створенні нових кліток, ані нових декорацій для цих кліток. Моя єдина турбота — повністю та безумовно звільнити людину.

Ця промова задала тон наступним десятиліттям: багато бесід Крішнамурті були присвячені авторитету, внутрішній залежності, істині, націоналізму, релігії та амбіції. В 1930-х ті, хто залишились із Крішнамурті після його розриву з теософами, організовували великі тури. Впродовж Другої світової війни він не міг подорожувати і тихо жив в Охаї, Калііфорнія. Після війни він продовжував подорожувати туди, куди його запрошували. Це те, що він продовжував робити десятиліттями і припинив менше ніж за два місяці до своєї смерті в 1986 році. З віком кількість країн, які він відвідував, зменшувалась, але Крішнамурті продовжував проводити бесіди в США, Великій Британії, Швейцарії та Індії. Усі ці роки подорожей в нього не було дому як такого, але він проводив багато часу в Охаї, Броквуд Парку, Мадрасі (Ченнай). Коли його запитували нащо він говорить, Крішнамурті відповідав:

“Коли ви бачите щось справжнє та красиве, ви хочете розповісти про це людям з любові, із співчуття та прихильності. Чи можете ви запитати у квітки чому вона росте і має аромат? Саме з такої ж причини говорить той, хто зараз розмовляє.”

Крішнамурті залишив величезний спадок для нас. Багато його бесід, дискусій та розмов були записані, спочатку стенографістами, а потім на аудіо- та відеоплівку. Ці записи сформували широкий та унікальний обсяг робіт: близько 600 відео записів та більше 5 000 аудіо записів. В архівах зберігаються транскрипти більше 5 000 подій. Було опубліковано більше 80 книжок незалежними та великми видавництвами, вони були перекладені на 60 мов. Ці матеріали, процвітаючі школи та центри, які він заснував, а також зусилля Фундації Крішнамурті гарантують, що ім’я Крішнамурті буде відоме наступним поколінням.